Як його назвати?

Сьогодні переглядаю фільми з Пьером Рішаром. Вже переглянув "Високого блондина" й "Повернення високого блондина". Наразі йде "Укол парасолькою", буду намагатися додивитися до 24.00, бо десь в той час мене вирубить, і слина потече на подушку. А комедії з ним таки Геніальні. Браво, дядьку!

А тим часом, в київському метрополітені станції оголошують тепер ще й англомовно. Ну, це виглядає так, якби слово "Скотина" оголошували як "Шкотиняка" [skotyn'jaka]. Виникає відчуття "хочеться нагнути матюків" разрабам цієї фішки. Are you ready? - Next station "Pizhdets", dear passengers..

О, ні. Вколов собі випадково скаю у вену, затираю тепер його на репіті: "А ми разом бути могли, а ми ходили б у кіно, з нас двох дибілка тільки ти, і, так, мені не все одно.." Відпусти, мене С.К.А.Й, я хочу дивитися на Пьєра Рішара сьогодні! Пьєр Рішар, Пьєр Рішар, Пьєр Рішар...! Піду робити салат.

Цей тиждень справді був насиченим. 7 травня лапав п!яний мужик в метро. 8 дантист лікував зуба без анестезії. 9 травня ледь не околів (+12 по Цельсію, в піджаку, пів дня на дворі). 10 Четвер / 11 п!ятницю взагалі не памятаю. 12 вночі Мама впала в кому, втретє. Мені купили новий плащ, гарний. Їздив до бабусі з батьком, влетіли в яму. На платному паркінгу якась тварина зайняла моє місце, тварина, повторюся. Здається, що зовсім скоро я зроблю суттєву помилку, але походу, таки зроблю, хоч це мені й здається. "Доживем до понедельника...".

Сьогодні вперше в житті сам пішов до стоматолога. Так, - не мама з татом повели, як колись в дитинстві, а САМ. (Спасибі Растішці від Данон та Світлому від Оболонь.) Такого прогресу вдалося досягти через страшенно болючу ліву шістку, ту, що я зламав гамбургером десь пару місяців назад. Точної дати не пам!ятаю, згадую лишень, що в той самий день закрили київський кінотеатр Леніград. Суки.

Так от. Зуб, стерво, почав мучити мене ще з минулого  четверга. Я гадав, що зможу протриматися до травня, коли до рук перепаде трохи готівки, але якби ж я "за неделю до зарплаты не был бы на мели" / (с) Бумбокс, то може й потерпів би, але так, як вшкварило мене сьогодні в ночі... Пірсу Броснану й не снилось...

Здаєтсья мені, що зуби я останній раз лікував десь в 2001-му... Тому супостатські спецагенти ніколи б не змогли добути з мене інформацію методом "сверління зубів", так як в моїх зубах стільки дірок, скільки в кота Тома з "Тома й Джеррі".

Отож відмучився я цю ніч добре. Принципово не вживаючи знеболююче я терпів пилораму, голковколювання, довбання, різання та інші ефекти, що створювала для ліва шістка. Проти своєї волі мав слухати розмови алкашів під вікнами, що глушили прямо на дитячому майданчику сивуху, аж до ранку.

О 8.00, коли терпінню не було меж, вдзвонив приймальню дантистів, і назначив катування на 11.00. Взагалі, боязнь стоматологів і стоматології виникла через низку моментів в дитинстві. Колись мені обіцяли купити іграшковий самозвал, аби лише я сходив до стоматолога, я сходив, а мені його не купили.

Ще пам!ятаю, як добра тьотя в окулярах вганяла все глибше й глибше бормашину (для добування нафти) мені в десну, в той час як я орав "аАаААаааАААА!". Тоді ще змалку в мене виникло питання, навіщо ж тоді стоматолог говорить казати "аАаААаааАААА!", коли стане боляче, якщо коли тобі стає боляче, і ти вже в 10-те повторюєш те "аАаААаааАААА!", лікар не реагує...

Отож змалку в голові стояла установка, що краще зогниє останній зуб, аніж його ви*бе стоматолог. Молочні, дречі, я собі сам рвав. Чи вибивав? Чи викручував? Ну, не мапм!ятаю методи, але головне шо САМ.

Хто ж знав, що ТА стоматологічна ЕРА перейшла в ЦЮ. Зявилися нові сучасні сверлілки, анестезія, кваліфіковані лікарі. Сьогодні мені дістався дуже вправний стоматолог. І хоча я просидів з відкритим ротом зо дві години, доки дядько чистив якісь там канали, можу зтверджувати, що коли він сверлив - боляче не було. Він відкрив для мене роботу стоматолога в новому ракурсі, і припідніс стоматологію на другу сходинку після херургії, в моєму маленькому топі потрібних людству лікарських професій.

А це таке полегшення. Уяви, за два міліметра до того, як машинка впнеться тобі в зуб, ти згадуєш страшні муки з дитинства, кожну запломбовану кров!ю та потом шістку, подерті ясна, кроваві харки, як бах - а ти нічого не відчуваєш. Доки лікар орудує машинкою, яка, мов той міксер, збиває вміст твого зубу, дмухаючись холодним повітрям і крапаючи водичкою, дбайлива медсетсра пилососить в тебе в роті, забираючи зайве харкотиння, гниля, кровяку, стружку, і всілякий безлад, який накопився в зубі за 10 років.

І от, свердло доходить до самої смакоти, самої м!якоті, як ота нафтодобуваюча установка, що добуває нафту, видобуваючи з надр мого каналу гнояку й дохлі нерви, що летят до світла лікарської лампи, яка освітлює мою ротяку. І саме в цей самісінький момент в роті починає страшенно смердіти лайном, ну як з заду мого кота, який мені якось довелось ненароком понюхати. О, ніколи не забуду цей сморід.

А я ж. Сиджу з заплющеними очима, широко розкритою ротякою, іноді пускаючи сльози щастя, ні, не від болю, а від того, що вже не болить! Аж раптом, чую слова лікаря "Та білн, вже 20 хвилин не можу її зупинити. Не зупиняється і все." В голові виникають дві думки. 1. Стоматолог не може вимкнути машинку, і, аби не витрачати електроенергію даром, їздить в мене по зубі. 2. Лікар вже 20 хвилин не може зупинити кров, що б!є фнтанчиком з тих моїх покурочених каналів... О жах, очі розкриваються, і дивляться допитливим поглдяом на лікаря. Все виявляється набагато простішим. Постійна пломба не хоче сохнути, так як по моїм роздратованим зубним каналам досі бігає кров з якимсь хімікатом, тому лікар ставить тимчасову пломбу (яку вони серед своїх називають "лєкарство"), і відпускає мене до П!ятниці. О, я відкрив для себе світ СТОМАТОЛОГІЇ. Безболісний світ СТОМАТОЛОГІЇ.

(Хоча дана замітка була написана вже після того, як анастетик відпустив, і в мене болів писок так, що я не міг відкрити рота й всунути туди котлету, аби хоч щось перекусити, перед тим як зкуштувати знеболюче, яке мені виписав лікар. Але то, - деталі, що тьм!яніють на фоні всього вище наклацаного.)

Якось в одній з анкет, що мені доводилось заповнювати, я натрапив на питання типу: Ви йдете на вечірку, і вас обльопує калюжею проїжджаючий автомобіль. Ваші дії. Пам!ятаю, що тоді я написав, що то мене не особливо засмутить, ніяким чином не подіє на настрій і не зіпсує мені вечірку. Відповів я тоді, уявивши ситуацію, що могла бути, але зі мною ще ніколи не відбувалась. До вчорашнього вечора.

Вечір. Вечір П!ятниці - його не погано провести у знайомому колі друзів, обмінюючись враженнями від робочго тижня, що минув. Так я потрапив у маленьку піцерію, сховану в недрах будинків мого району, всівся на червоний диванчик в улюбленому куточку і обрав меню, з розрахунку ще на двох осіб.

В залі грала класична музика, переді мною вже поставили келих пива і, розслабившись, я почав перевіряти пошту в телефоні, чекаючи на компанію. Аж раптом офіціантка, що вже почала розставляти прибори, ненароком перекинула на мене всю склянку з пивом. Це було так несподівано, що ухилитись я не зміг.

Офіціантка червона, вибачається, в людей навколо ступор, вони повідкривали роти й дивляться на мене. А я сижу мокрий по пояс, тримаючи в правій руці телефон, з клавіатури якого виливається пиво. Завіривши дівчину, що все нормально, крокую в туалет, лишаючи за собою струмок, що починається від пояса, стікаючи на підлогу по моїм новим білим кросівкам.

Заглянувши у вбиральню, я як той спец агент, починаю оцінювати ситуацію, розглядаючи предмети навколо: унітаз, зеркало, дезодорант. освіжувач повітря, раковина, гель-мило, паперові полотенця, туалетний папір, - СУШКА ДЛЯ РУК! Хутко, як ті стрептизери, стягую з себе штани, й динамічно починаю сушити під сушкою.

Дзвонить мобільний, що сохне, огорнутий в паперове полотенце, на кришці унітазу. Знайомий вже в піццерії. Кажу, що в туалеті, скоро буду. Задовбавшись, натягую штани на сушку, іноді підносячи руку, аби вона не вимикалась. Поки то діло сушиться, стою напроти дзеркала, згадую анкету і посміхаюсь: а таки да!

Сьогодні, 31 березня 2012 року о 20.30 всі адекватні люди у світі вимкнуть світло на 1 годину! Така акція проводиться вже в 5-й раз усіма небайдужими людьми за для того, щоб акцентувати увагу всіх-всіх-всіх, що Земля, на якій ми мешкаємо, теж потребує відпочинку, дбайливого ставлення і турботи, бо якщо ми не будемо жаліти її, - вона не зможе тримати за нас кулачки. Отож, не будь чмом, вимкни світло сьогодні, де б ти не був та чим би ти не займався! (От ми минулого разу грали в покер при свічках)